images

Інь-Ян в бойових мистецтвахПро східні єдиноборства західний світ дізнався практично зовсім недавно, хоч  історія їх сягає давніх часів та існує кілька версій щодо їх первісного виникнення. Лише в ХХ столітті японські, а згодом і китайські майстри показали Америці і світу дивовижні речі та вміння, такі, як розбивання голими руками дошок, складні акробатичні трюки в поєднанні із швидкими ударами як руками, так і ногами, при тому руки використовувалися для блокування і відведення ударів з різних сторін. Для Заходу такий підхід до бойових мистецтв був кардинально іншим. Згодом і Новий світ, і Європа перейняли частину цих вмінь і вже самі нічим не гірше від азіатів демонстрували чудеса бойових технік. Але це стосувалося лише спортивних видів єдиноборств. Справжні знання і майстерність довгий час залишалися недосяжними для багатьох бажаючих. Дві основні причини: їм в більшості випадків відмовляли, це займало практично весь час.

Ти не менше, слід віддати належне східним бойовим мистецтвам, оскільки в свій час вони формували військове мистецтво, духовність і культурний розвиток тих країн, де вони були засновані. Майстри різних стилів досягали такого рівня навичок, що це не залишало байдужими навіть найбільших скептиків, так само як і не давало багато шансів виграти поєдинки із ними. А багаторічна таємничість і закритість технік від іноземців та простих людей породили чимало різних легенд.

Як відомо, майстер Брюс Лі, як і сучасні прихильники шляху випереджувального кулака, зауважив багато недоліків японських, китайських та корейських традиційних шкіл бойових мистецтв. Серед цих недоліків наголошується на обмеженні бійця стандартним і притаманним набором технік та ударів стилю, великих затратах енергії, великих затратах часу на пізнання та досягнення боєздатного рівня. Звісно, сформовані протягом багатьох десятиліть, а то й століть, вчення були призначені до довготривалого їх осягнення, кількасот разового відпрацювання кожної із технік, виснажливих і нелюдських випробувань організму, загартовування тощо, що мало призвести до глибокого і майстерного оволодіння своїм тілом і духом. Такий шлях отримання знань і навичок був загальноприйнятим в минулому, відповідав стилю життя людей, які жили в часи формування держав. Небезпека чекала кожного дня і за кожним кутком, смертельні сутички точилися весь час. І, таким чином, тренування чергувалися із практикою.

карате проти кунг-фуВ основному, бойові стилі у-шу, карате (окінавський напрямок), дзю-дзютцу (джіу-джітсу), кемпо, ішли від простих людей, які були змушені в більшості випадків голіруч захищатися від добре озброєних воїнів, розбишак, бо не мали постійно при собі зброї, яку мали, наприклад, воїни.

Але часи помінялися і теперішнє суспільство, по-перше, не потребує надлюдських здібностей, які допоможуть знешкодити обладованого і озброєного воїна чи великого хижого звіра, а по-друге, немає багато часу у розпорядженні в людей для глибокого і довготривалого пізнання шляху воїна. Кожна людина мусить прогодувати себе і сім’ю, тому бойові мистецтва, як і інші захоплення, відходять на другий план. Відповідно, бойові мистецтва стають не необхідністю, а захопленням. Крім того, немає потреби використовувати чи імітувати рухи, які використовували середньовічні воїни для нападу чи захисту, немає ні мечів, ні обладунків, ні шпигунської зброї.

Та це жодним чином не свідчить про те, що при формуванні свого індивідуального стилю боєць повинен відмежуватися від східних вчень.

В давні часи вчення технік китайського у-шу серед воїнів проходило по облегшеній процедурі, а глибокі знання поширювалися лише серед ченців чи майстрів, які або повністю віддавалися релігії і удосконаленню тіла і духу, не маючи сімей, або ж півжиття присвячували вивченню якогось стилю, і відкривали свою школу у власних маєтках, де жили із сім’ями і тільки те і робили, що вчили учнів і розвивали власну школу. Різні рухи, удари, прийоми мали своє окреме походження – удари руками могли походити від таких рухів, як витягання меча з піхви з ударом, вдягання куртки, натягування тятиви луку, гри на музичному інструменті тощо. Також досить багато рухів взято від тварин. Китайці дуже ретельно вивчали рухи різних тварин і пробували їх втілити в свої стилі. Так, їх спостереження були настільки ретельними, що вони могли відрізнити поведінку тигра від поведінки леопарда.

Такий стиль, як Айкі-до включає багато рухів, які пішли від фехтування мечем катана, тому вважається, так би мовити, “музейним” стилем, а у філіппінському Калі, наприклад, практично однакові рухи як в рукопашному бою, так і в бою зі зброєю, що робить цей стиль доволі ефективним і універсальним. При тому, в Калі використовується класична і актуальна у всі часи холодна зброя – короткі ножі. Крім того, є багато східних суто рукопашних стилів – дзюдо, сумо, таеквондо, муайтай, китайські “звірячі” стилі – богомола, мавпи, тигра, кота, змії тощо. Так само і не всі види бойових мистецтв сходу призначалися для використання на полі бою.

Master LeeП’ять стихій. Доволі корисним для пізнання природи рухів є вивчення п’яти стихій за даоською філософією. У бойових мистецтвах Китаю ці вчення знайшли своє застосування, допомагаючи бійцям розвивати в бою швидкість, силу, точність, реакцію, витривалість тощо. Так, наприклад, вивчаючи стихію металу, виконувалися вправи із металом – мечами, ланцюгами, ножами, для вивчення стихії вогню виконувалися удари перед запаленими свічками поки потік повітря від удару не гасив свічку, і так відповідно і з іншими стихіями – землею, деревом і водою. Ці вправи були нелегкі у виконанні, тому потребували багато часу і сил для засвоєння, але ефект від того був вражаючим – люди розуміли набагато краще явища природи, природу речей і фізику світу, що допомагало їм стати неперевершеними і легендарними майстрами бойових мистецтв.

Інь-Ян. В основу філософії Джет кун до Брюс Лі поставив вчення Дзен. Велика увага приділялася поняттю взаємодії протилежностей Інь та Ян – постійному процесі протидії та взаємодоповнення світла і тіні, добра і зла, чорного та білого, гарячого і холодного, пружності та м’якості, дня і ночі. Фактично, поняття протилежностей є в основі багатьох традиційних стилів у-шу та кемпо. Кінцева мета людини в цьому безперервному процесі – досягнення гармонії із зовнішнім і внутрішнім світом та умиротворення. М’яка техніка може протистояти грубій і різкій, як бамбукова трава переживає сильні вітри завдяки гнучкості, плавність долає швидкість, повністю відкритий боєць вводить в оману закритого супротивника і виграє поєдинок. Відповідно, виходячи з таких міркувань, кожний боєць, який стикається з сильнішим, швидшим, більшим супротивником, може використовувати інші методи, відтак необов’язково, а часом і протипоказано силу зустрічати силою чи пробувати перегнати в швидкості бійця, який явно швидший. Кожна людина повинна діяти відповідно до своїх фізико-психологічних особливостей. Таким чином, наприклад, є методи тренування навичок бою з швидшим супротивником. В поєдинок (спаринг) ставиться учень, одягнутий у незручний одяг і з додатковими навантажувачами на руки і ноги, проти звичайно одягненого. Так, він змушений шукати шляхів вистояти в поєдинку певний час, пропустити якомога меншу кількість атак. Після таких вправ появляються навички долання швидкості економічною і обдуманою технікою і тактикою, і, звісно ж, підвищується швидкість. Для напрацювання стійки і маневреності на бойовий майданчик виливають олію чи іншу в’язку рідину (або ж утворюють кригу взимку) і заставляють виконувати різні вправи або вести поєдинок босоніж. Звісно, під час напрацювання вищезгаданих вправ учень виглядає дуже незграбно і це забирає багато енергії, але після того, в нормальних умовах, учень показує небачені результати.

Висновок?.. Майстер Лі, попри відверту критику багатьох стилів і переконань, був людиною дуже об’єктивною і, будучи людиною освіченою з «правильним» принципом мислення, підходив до питання бойової майстерності з наукової точки зору. Таким чином він зміг відібрати універсальні принципи і техніки, які можуть підійти кожному. Без нічого зайвого, відкинувши ностальгію, особисті уподобання, він написав ряд ґрунтовних публікацій і книг про бойові мистецтва. Та, слід схилятися до думки, що ці матеріали і вчення вкупі із наставництвом тренера лише на 50% формують бійця з людини, решта 50% залежить від неї самої.

Share on FacebookShare on VKTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedIn