сумо

Практично кожний знає, що Самбо, Карате, Джюдо (дзюдо), Тейквондо, Муай тай, навіть ММА – це види чи стилі бойових мистецтв. Але далеко не кожен може їх відрізнити, не кажучи про знання їхнього походження. А якщо якомусь дилетанту в бойових мистецтвах розкажеш, що займаєшся Джет Кун До, то гарантовано він через 5 хв. не зможе повторити назву і переплутає з чимось іншим. Також багато вважає для себе і часом стверджує іншим, що, наприклад Джекі Чан чи Брюс Лі у фільмах виконували техніку Карате, хоча до Карате вони мали не більше відношення, ніж до боксу. Карате в бойових сценах фільмів використовують Джейсон Стейтем, Жан Клод Ван Дам, Дольф Лунгрен та Чак Норіс. А Стівен Сігал, наприклад, демонструє синтез технік Айкідо і Він Чуну, а Веслі Снайпс в бойових сценах використовує Кікбоксинг. Марк Дакаскос використовував і Капоейру, і кікбоксинг, і Карате, і навіть Муай Тай. Втім, на сьогодні Холівуд в постановках боїв користується інструктажем, в основному, китайських майстрів-хореографів з їх гунфу, які також збагатили свої техніки гунфу з допомогою інших стилів..

Ця стаття саме для таких людей, які, в принципі, не хотіли б виявитися дилетантами в бойових мистецтвах в розмові з іншими, а також хочуть для себе відкрити цей багатий світ єдиноборств. Тут не буде традиційного полоскання кісточок іншим школам бойових мистецтв і вихваляння своєї методики правдами і неправдами. Наш підхід – висвітлення фактичної інформації і

Карате

Ударний стиль, який передбачає використання рук і ніг для ударів в основному покарате
середньому (корпус, живіт) і верхньому (голова) рівні противника. Також використовуються висікання ніг противника і кидки. Країна походження – Японія. Період заснування – кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. Слово Карате в перекладі з японської означає “пустий кулак”. Відповідно, все мистецтво базується на рукопашному бої без зброї. Створений на основі китайського гунфу у поєднанні з традиційним бойовим мистецтвом о. Окінава під назвою “Ті“(1). Після “висадки” на о. Окінава стиль гунфу зазнав сильних змін – став жорсткішим і різкішим і плавні колові та прямі рухи гунфу замінені різкими прямими і дугоподібними рухами карате. Характерною рисою карате є супровід ударів викрикуванням і вигукуванням (всім відомий вигук “кія“), які за переконанням майстрів шкіл, повинні збільшувати силу і швидкість, а також регулювати дихання під час бою. Існує кілька відгалужень в стилі, основні напрямки – Кіокушин Карате та Шотокан карате. Як всі японські традиційні стилі Японії, передбачає носіння форми – кімоно. Цікавим фактом є те, що карате довгий час не признавалося японськими майстрами джіу-джітсу та японцями взагалі, оскільки був завезений і різко відрізнявся за принципом від японських стилів. Але з часом Карате стало відомим і японці з гордістю презентували навички в цьому стилі і згодом поширили Карате на весь світ. Широко поширене як спорт. Існує безліч шкіл і федерацій Карате у світі. Проводяться чемпіонати і змагання. Існує система розвитку – пояси. Початківці отримують білий пояс, потім жовтий і так до чорного, після чого можна свій рівень підняти з І до VII дану.

Гунфу

Також більш відоме як кунг-фу. Однак Гунфу більш правильно. Країна гунфупоходження – Китай. Існує дуже довго, аж з середньовіччя. В Україні також поширена назва у-шу, однак ці назви мають дещо різні значення. Містить в собі різноманіття стилів і шкіл. Багато шкіл мають свій власний стиль, так само багато стилів зникли із розпадом шкіл. Загалом гунфу в себе включає сотні різних прийомів, ударів і рухів. Активно використовується холодна зброя, та навіть будь-які побутові предмети чи навіть одяг, які можуть послужити за зброю – віяло, табуретка, шаль, розряджена вогнепальна зброя, металева миска, відро тощо. Застосовується гунфу як оздоровча гімнастика, так і як бойове мистецтво. Особливостями гунфу є високий рівень акробатики та ефектність. Оскільки гунфу часто презентується на різних урочистостях в Китаї, це мистецтво набрало великої ефектності і хореографії. Також присутні показові виступи з розбиванням дощок руками, ногами, головою, лягання на скло, цвяхи і витримування ударів різними тяжкими предметами – палицями, кувалдами, цеглинами. Довгий час зберігалося в межах Китаю і передати знання чужоземцю вважалося злочином проти спільноти майстрів і шкіл гунфу. Також відомо багато легенд про надлюдські можливості майстрів, які десятками років тренувалися. Є національним бойовим мистецтвом Китаю. Системи ранжування, як в Карате не має. Зате є відгалуження для чемпіонатів під назвою Санда. Загалом правила подібні до кікбоксингу і техніка також.

Айкідо

Основний принцип стилю – використання сили противника проти нього самого, айкідопасивна манера ведення бою. Походить з Японії. В перекладі означає “шлях поєднання енергії”. Створений айкідо на основі давніх технік джю-джюцу. Найбільше подібне до Кендо – самурайського мистецтва бою на дворучних мечах. Рухи в айкідо імітують атаку і захист в бою на мечах. Включає в себе в основному кидки і больове заломлення суглобів супротивника. Виконуються прийоми за рахунок атаки з боку противника, захоплюючи його руки чи інші частини тіла (ноги, голова, шия) і проводячи їх в тому ж векторі з подальшим введенням супротивника в “пастку”. Використовуються також точкові прийоми у вразливі місця на тілі. Удари, як в гунфу чи карате, практично не використовуються і не відпрацьовуються, весь наголос іде на вивчення енергії “Кі” та взаємодії з нею. Вивчає бої зі зброєю та без неї.

Муай Тай

Також відомий під назвою Тайський бокс. Країна походження – Таїланд. Народний муай тайвид спорту в Таїланді. Найбільш подібний до кікбоксингу, однак має менше обмежень щодо дозволених ударів. Так, наприклад, дозволені удари ліктями. Засноване ще в XVI ст. Особливість стилю полягає у високій стійкості до ударів шляхом спеціальних тренувань. Спостерігаючи за поєдинком бійців Муай тай, можна зауважити як вони витримують сильні і влучні удари, які звичайного бійця можуть сильно ослабити в питанні боєздатності. Ударні частини, такі як гомілки, кулаки, коліна, лікті, спеціально “набивають” об тверді предмети. Така практика є просто необхідною для вистояння на рингу. Як і в Тейквондо, в Муай тай наголос ставиться на удари ногами, оскільки ноги мають більшу ударну силу. Однак, робота рук, порівняно з Тейквондо, більш детальна, багата і жорстка. Як і більшість східних видів бойових мистецтв, попри схожість із кікбоксингом чи іншими спортивними видами, має свої оздоровчі вправи, філософію і комплекси прав, як аналогічні японські Ката і китайські Тао.

Самбо

Радянська спортивна дисципліна і система протидії нападнику без використання самбозброї. Заснована в 30-х роках XX ст. В. Ощепковим, який практикував Джюдо в Токіо. З рос. мови розшифровується як “Самооборона без зброї”. В основу покладені прийоми боротьби з джюдо та джю-джіцу (захоплення, кидки)(5), а також в бойовому напрямку Самбо використовується широкий арсенал ударних технік руками і ногами. Бойове Самбо було створене порівняно недавно, оскільки конкурувати з ударними та змішаними стилями, маючи в арсеналі лише прийоми боротьби, практично нереально, якою би доброю та боротьба не була. Найбільш поширене Самбо на просторі країн колишнього радянського блоку. Самбісти можуть продовжувати і зазвичай продовжують кар’єру в міжнародних змаганнях зі змішаних бойових мистецтв завдяки універсальності технік та високого рівня підготовки бійців. Також Самбо як дисципліна входить в курс підготовки військових в країнах колишнього радянського простору. В Україні існує Національна федерація Самбо України. Змагання проводяться за двома напрямками – Спортивне Самбо (боротьба, кидки, захоплення, больові прийоми) і Бойове Самбо (спортивне + ударні техніки).

Джю-джіцу

Джю-Джіцу (джіу-джітсу, дзю-дзюцу) заслужено вважається матір’ю всіх видівджю-джюцу японських бойових мистецтв. Створений ще в ХVI ст. Від джю-джюцу пішли такі стилі, як Айкідо, Джудо, Кендо, Сумо, а також Самбо тощо. В перекладі з японської означає “мистецтво гнучкості”. На сьогодні цей стиль поширений у двох видах – традиціному (з використанням холодної зброї і в рукопаш) та сучасному (боротьба, різні прийому згідно правил змагань різних напрямів, включаючи змішані єдиноборства і вільну боротьбу). Також в Бразилії сформувалося окреме відгалуження під назвою Бразильське джю-джіцу. Найбільший наголос ставиться на збивання противника з ніг і продовження бою в партері з заломами, задушеннями, больовими прийомами. Широко відомий і поширений серед професійних бійців та борців завдяки своїй універсальності. Вступаючи в бій з супротивником, боєць джю-джіцу спершу старається збити противника з ніг, а збивши – обплітає з метою проведення больових прийомів. Також використовуються ударні техніки руками та ногами в різні області противника.

Джюдо (дзюдо)

Японський стиль боротьби, який виник з Джю-джіцу. Однак, від Джю-джіцу дзюдовідрізняється сильно за рахунок того, що атаки практично і закінчуються кидками чи поваленням на землю, тобто до партера не доходить. Так, дзюдо є більш видовищним для ширшої маси глядачів і менш травматичним для борців. Ударні техніки відсутні. Особливістю стилю є те, що більшість кидків робиться з захопленням за кімоно супротивника. Тому, кімоно є невід’ємною складовою цієї боротьби. З японської мови перекладається як “Шлях м’якої боротьби”. Заснування вважається з початку існування школи боротьби Кано Дзіґоро в 1882 р.(6). Джюдо є спортивною дисципліною з місцевими, державними та міжнародними змаганнями, а також входить до Олімпіади. Для того, щоби виграти поєдинок на змаганнях, потрібно набрати найбільшу кількість очок, зробивши якомога більше кидків. Поєдинок закінчується з вичерпанням часу або у разі коли противника зафіксовано на землі на спині. Змагання проводяться 1 на 1, в кімоно на м’якому покритті татамі. Існує система рівнів майстерності за поясами (6 учнівських та 10 майстрівських).

Джюдо пачало широго розповсюджуватися світом практично відразу після заснування школи, на відміну від китайських стилів, які залишалися невідомими світові практично аж до середини ХХ ст. Як і в більшості інших японських стилів, існує набір форм (ката), які допомагають відточувати прийоми без противника.

Вільна боротьба

Спортивний вид боротьби, де борці використовують кидки, захоплення, вільна боротьбаперевороти, підсікання та підніжки, щоб повалити на підлогу і зафіксувати на лопатках. Братися дозволено тільки за корпус і кінцівки, за одяг не можна. Відповідно, на відміну від Джюдо, в Вільній боротьбі використовується трико замість кімоно. Кімоно достатньо міцне, щоб можна було взяти противника за нього і підняти та перекинути. Існують вагові категорії для чоловіків і жінок(7).

Греко-римська боротьба

Відома також, як Класична боротьба. Основна відмінність від вільної боротьби – у правилах, які забороняють робити захоплення нижче поясу. Відповідно, підсікання та підніжки не практикується. Заснована ще стародавніми греками, використовувалася також римлянами, які захопили Грецію. З XVIII ст. розвивалася власне як Греко-римська боротьба, якою вона є на сьогодні. Так само, як і у вільній боротьбі, борці вдягають трико, щоб уникати захоплень за одяг. Перемога нараховується шляхом отримання більшого числа очок, або ж коли супротивник покладений на лопатки. Боротьба розбивається на 3 періоди по 1,5-2 хв.

Сумо

Вид спортивної японської боротьби, в якій беруть участь зазвичай спортсмени важкої сумоі надмірної ваги. Існує в Японії вже понад 200 років і досі є одним із найпопулярніших видів спорту в Японії, відомий на весь світ. Однак є деякі свідчення, що турніри з Сумо проводилися ще в 642 р.(3) Борці Сумо є відомими знаменитостями в Японії, про них пишуть в виданнях, інтернеті, їх показують по телебаченню, їхнім життям цікавляться японці.

Змагання з Сумо проходять в унікальній манері. Місце сутички – це специфічний квадратний підйом дохьо з ареною в 4,55 м діаметром. Задача борця, щоб виграти – випхати супротивника за кільце або кинути його на землю. Попри велику вагу, борці Сумо в поєдинку проявляють високу швидкість і реакцію. Саме завдяки цим якостям борець може виходити на поєдинок із набагато вищим і тяжчим супротивником і вигравати. Крім таких якостей, дуже важливим є опанування техніки використання інерції супротивника. Наприклад, боротьба починається із різкого ривку обох борців вперед для “тарану” супротивника і виведення його за коло. Саме в цей момент один із борців може застосувати відхід в сторону із перекиданням супротивника в тому напрямку, в якому він вистибнув. Середня тривалість безпосередньо боротьби – не більше 10-15 секунд. Однак весь поєдинок може тривати до 10 хв. За цей час борці проводять ритуальне посипання кола та виконують інші жести, показуючи свою повагу до давніх традицій Сумо. Для борців Сумо – це, в буквальному розумінні, життя. Вони живуть, харчуються, тренуються в стінах Дожьо. Тренування проводяться щодня і на них присвячується велика доля часу. Кожен день борці відробляють стійки в ногах і вправу з виштовхування супротивника.

Тейквондо

тейквондоКорейський народний ударний стиль бойових мистецтв. Широко поширений у всьому світі. В перекладі означає “шлях ноги і руки” (4). Вважається, що Тейквондо засноване ще в І ст. н.е. Спортивна дисципліна. Включене в олімпійську програму змагань. Існує система поясів (10 гипів і 9 данів)(4). Проводяться чемпіонати різного рівня. Основна риса стилю – робота практично тільки ногами на далекій дистанції – удари по різних рівнях супротивника, від нижнього до верхнього. Комбінації ударів ногами. Практикуються різні техніки розбивання дощок та інших предметів для показу ефективності техніки і сили ударів. Важливою складовою тренувань майстри вважають вчення філософської складової стилю Тейквондо. Для рук вивчаються базові ударі та блоки від ударів руками ти ногами. Однак наголос робиться на ноги. Тому школа Тейквондо вважається однією з найліпших для тренування ударів ногами. Також позиціюється як оздоровча гімнастика та система самооборони без зброї.

Він Чун

Китайський стиль гунфу. Від інших стилів його виділяє нехарактерна дляВін Чун гунфу компактність рухів. Він Чун не виглядає так ефектно як, наприклад, стиль тигра, уданські напрямки, Шаолінське гунфу. При тому, потрібно порівняно менше часу для освоєння технік ВІн Чун, ніж інших стилів гунфу і також непотрібно відпрацьовувати акробатичних прийомів в бою. Особливістю стилю є також те, що початково він був розроблений для жінок, які не мали такої фізичної сили, як чоловіки. За однією з версій, в перекладі з китайської Він Чун, або Юн Цюань – квітуча весна, власне ім’я дівчини, якій були передані всі знання про цей стиль, і яка була єдиним носієм цього стилю у той період. Принцип техніки стилю полягає у збереженні середньої лінії захисту і атаки, яка є гарантією ефективності та виживання в бою. По цій середні лінії наносяться численні і часті прямі удари з вертикальним положенням кулаків, а також всі блокування атак проводяться через середню лінію. Тут дуже важливо, щоби руки були розслабленими і рухи були компактними, направленими головним чином вперед. Сам стиль, однак, ефективний лише на близькій дистанції (на відстані бокового удару рукою). Отже, для ефективності бійцеві треба навчитися входити в ближню дистанцію не менше, ніж володіти технікою липких рук чи прямих ударів. Він чун – один із небагатьох стилів, в якому присутнє таке явище, як “липкі руки” (Чі сао). Це – техніка “прилипання” своїми руками до рук та інших ударних частин противника з метою контролю всіх рухів противника зі змогою атакувати самому. Для відпрацювання такої техніки найкраще підходить спеціальний дерев’яний манекен, і звісно ж, живий партнер, який також відпрацьовує техніку “липких рук”. Існує стиль понад 300 років і популярність його щороку зростає.

Тайчі цюань

Оздоровче-бойова гімнастика напрямку гунфу. Також відома як Тайцзіцюань.тайчі Походить з давніх-давен практично з стародавнього Китаю. Набрало світової популярності одночасно з іншими стилям гунфу після 60-70 рр. ХХ ст., коли Китай нарешті відкрився Світу. Кістяк рухів базується на колових рухах як тіла в цілому, так і окремих кінцівок. Особлива увага приділяється правильній циркуляції енергії Чі (Ци), аналогічної японській Кі. Всі рухи здійснюються плавно і розслаблено, без різкої межі між рухами ні по часу, ні по траекторії рухів. Найбільш використовується езотеричними оздоровчими секціями Америки, Європи та Азії. За твердженнями і дослідженнями майстрів та адептів стилю, Тайчі має неабиякий схвальний вплив на здоров’я людини, особливо допомагає старшим літнім людям, а також людям з обмеженими можливостями (інвалідність, ДЦП, рахіт, спинні хвороби, серцево-судинні проблеми, психологічні стреси тощо). Правильне і багаторазове виконання комплексів і форм (Тао, яких в Тайчі понад 100), дозволяє зосереджувати в рухах дуже велику силу, яка береться з правильного передавання центру ваги у визначеному напрямку.

Кікбоксинг

Один із найпопулярніших видів бойових дисциплін. Створений спочаткуКікбоксинг японцями, а потім удосконалений і доповнений американцями. Основою для Кікбоксингу стали Карате, Бокс, Тейквондо та Муай Тай. Спортивна дисципліна в режимі повного контакту. Використовуються удари руками як в класичній школі боксу, а також удари та підсікання ногами. Також присутні кидки із затриманням кінцівок. Боротьба заборонена правилами змагань. Перемога на змаганнях зараховується тому, хто набере більше очок від суддів або відправить противника в нокаут. Дозволені удари руками в рукавицях, гомілками, колінами, п’ятками, ступнями. Заборонено бити в пах, а також заборонено бити ліктями.

Змішані бойові мистецтва. ММА

Змішані бойові мистецтва (Mixed Martial Arts), або мікс-файт, на сьогодніUFC заслужено вважаються вершиною бойових видів спорту та найдинамічнішим із видів єдиноборств. Об’єднання всіх технік, а точніше, – вибірка найкращих технік серед усіх відомих стилів бойових мистецтв світу, дали свої плоди – виховання беззаперечно універсальних бійців, які можуть виступати у всіх категоріях, дисциплінах і чемпіонатах. Сфера змішаних бойових мистецтв поєднує в собі декілька дисциплін, найвідоміші з яких – це Прайд, Панкратіон, М1 та, звісно ж, найвища ліга – UFC. Найбільш відомими змішані бойові мистецтва стали саме за останню декаду-дві. Найперша, мабуть, і найбільш видовищна на той час демонстрація поєдинків у змішаному стилі була у знаменитому фільмі “Вихід Дракона”, де герой Брюса Лі вийшов на поєдинок із героєм Само Хунга. Обоє мали рукавиці з відкритими пальцями. Бій дуже скидався на постановочний, але демонстрація того, що в бою можна користуватися всіма засобами (ударами і прийомами боротьби), надихнула багатьох практиків того часу на еволюцію в сфері бойових мистецтв, оскільки відкриває перед бійцем нові цікаві можливості.

На сьогодні, світ змішаних бойових мистецтв продовжує еволюціювати і ставити нові планки в людських можливостях. Бійці ММА займаються додатковими видами спорту для підвищення своєї бойової ефективності. Так, крім безпосередньо тренувань ММА, вони займаються додатково кікбоксингом, джю-джіцу, джюдо, тайчі, карате, тайбоксом, а також плаванням, регбі, велоспортом, баскетболом, каное, легка і тяжка атлетика, гімнастика тощо. Кожна з цих дисциплін дає певні навички і підвищує ефективність в окремих напрямках, таких як витривалість, міцність тулуба для кидків, спритність в ногах, добра стійка, зорова реакція і т.п.

Джерела:

  1. Українська Вікіпедія – Карате
  2. Українська Вікіпедія – Айкідо
  3. А.А. Долин, Г.В. Попов – “КЕМПО – традиция воинских искусств”. Москва, “Наука”, 1991 р.
  4. Українська Вікіпедія – Тхеквондо
  5. Українська Вікіпедія – Самбо
  6. Українська Вікіпедія – Дзюдо
  7. Українська Вікіпедія – Вільна боротьба
Share on FacebookShare on VKTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedIn