Є два різні середовища: теплий, світлий зал (і то є такі суб’єкти, яким умови не достатньо комфортні), з рівною підлогою, інвентарем для відпрацювання технік самооборони; а є вулиця – часом холодна, часом темна, часом мокра, а часом все на купу. В залі – однодумці і адекватний тренер, який допомагає ставати кращим і сильнішим, а на вулиці “допомагають”… ну хто-зна взагалі з ким стикнешся. Розмусолювати оповідь про те, що на вулиці ніхто не зупинить бій, що нема тренера, який за всім пильнує і тому подібне, щонайменше – безглуздо. Залишимо цей труд “великим письменникам” в мотиваторах вкантактє в групах чотких пациков в адіках з реповими пісеньками. Людям, які відвідують тренування в секціях із самооборони з метою навчитися постояти за себе на вулиці, слід розуміти та усвідомлювати нижчеописані справжні факти про вулицю.

Поверхня

Більшість залів, де проходять тренування, окрім деяких випадків із старим паркетом чи дошкою, яка нагадує то морські хвилі, то Гранд Каньйон в мініатюрі, мають рівну поверхню без будь-яких виступів, що можна спокійно займатися босим. Виконуючи тренувальні вправи, більшість і не задумується, що на вулиці, де вони готові захищатися, такого досконало рівного покриття немає. Мало того, часто при вуличних сутичках, навіть не бачиш куди наступаєш, ні через погане освітлення, ні через те, що обмежується периферійний зір у зв’язку із підвищеним пульсом і емоційним станом. Тому корисно, по-перше – знати про це завжди, а по-друге – проводити тренування на вулиці, використовуючи найрізноманітніші види поверхні – асфальт, особливий совєцький пішохіднийасфальт, траву, мокру траву, сніг, глиняну дорогу, пісок, схил, ліс, сходи тощо. ПоверхняТакож слід пам’ятати одне важливе правило – коли пересуваєтеся в бойовій стійці готовності, завжди тримайте оптимальну відстань між ступнями – щонайменше 35 см. Інакше, якщо ступні опиняються разом, збільшується шанс просто впасти на нерівній поверхні під час маневрів. Також зовсім не вітається перехрещування ніг, застрягання на місці та пересування звичними для ходьби кроками вперед, а тим паче – назад. І наостанок, слід зазначити, що взуття може кардинально відрізнятися від такого, що на тренуванні. Особливо в дівчат, коли вони вдягли взуття з високими підборами.

Ударні частини

Вуличний бій дещо відрізняється від найбільш реалістичного спарингу. По-перше – відсутністю захисного обладнання. Це означає, що ви на своїй шкірі, своїми м’язами і кістками будете відчувати удари твердими кістками рук чи ніг. І удари ці будуть призводити до травм, відмінних від тих, що при спарингу. А це – розсікання, тріскання шкіри, коричневі синці та підбиті очі і розбиті носи з перебитим переніссям. Також удари голими руками більш проникливі через меншу площу кулака. Відповідно, не всі глухі блоки будуть так успішно діяти, як у спарингу. Так само і для вас – відкриваються нові можливості і ризики: вдарити надто сильно, пошкодити руку об зуби противника тощо. До того згадайте, яких виразних і яскравих кольорів рукавиці – червоні, чорні, сині, білі, деколи коричневі. Голий кулак, в свою чергу, має більші шанси бути непоміченим через блідий колір і малий розмір. Також противник може бути вдягнений в одяг, що зливається з навколишнім середовищем. Найяскравіший приклад – ніч, темний провулок і нападник з в чорній куртці та в чорних рукавицях.

Психологічний стан і моральний дух

На вулиці ви можете бути пригнічені, бути не в настрої битися, бути ображеним чи приниженим противником, тоді як в тренувальному залі зазвичай обстановка дружня і всі поважають одне одного. Приниження може знизити моральний дух і відтак – боєздатність. Що робити? Під час тренувань програмувати собі стан абсолютної байдужості до всіх думок і настроїв. Потрібно відкинути все зайве і зосередитися лише на бої і кінцевій його цілі – знешкодження противника в міру того, наскільки противник є небезпечним для вас. Не можна забивати нещасного бідолаху, який п’яним поліз з вами поборотися. А з іншого боку – не давати передихнути досвідченим вуличним забіякам, які добре знають, як себе поводять люди, які не бажають битися. Вдарити раз чи кілька разів і лишити в спокої, дивлячись як себе почуває противник – одна із найбільших помилок. Зупинитися можна лише тоді, коли противник не в змозі заподіяти реальну шкоду. Вуличні гопники не дадуть вам часу передихнути і зосередитися, а будуть добивати і то дуже жорстоко добивати.

Зупинку бою, поки хтось сильно не постраждав

В залі вміння стриматися є чи не основною вимогою до всіх учнів. Інакше повністю міняється картина про привабливість цієї секції. Бій можна зупини за домовленістю, або коли ми бачимо, що противник не має стільки досвіду/сил/духу продовжувати бій. На вулиці ж, коли ви бачите, що противник не потягне з вами битися, бій можна зупинити лише тоді, коли ви маєте повний контроль над ним. Інакше – чекайте “ножа в спину”, в прямому і переносному значенні. Таким чином, треба завжди знати, чи не приховує ваш противник ще якихось брудних планів щодо вас.

Прихована загроза

В секціях із самооборони викладаються прийоми захисту від зброї, відкритої і закритої. Однак ніхто не можу знати, чи противник має якусь зброю взагалі і якщо має, то – де. Малесенького ножа із лезом в 1,5 см достатньо, щоб одним різким рухом зарізати людину.  Чим менший ніж, тим він непомітніший і тим легше його сховати у найменш підозрілих місцях. Противник навіть може не витягувати ніж і до певного часу битися руками, щоб ви переконалися, що він без холодної зброї, а у відповідний момент, коли ви вже розслабилися і відчуваєте прихід свого тріумфу – замість нього може прийти патологоанатом. У будь-яких випадках треба слідкувати за поведінкою рук противника і по можливості перевірити його кишені на присутність небезпечних предметів щоб зловити його руку своїми руками, а не його ніж своєю легенею. Також, під час вуличної сутички, ми в 95% випадків, а може і більше, вперше стикаємося зі своїм противником і не знаємо, хто він, чи має бойові навички, чи спокійний він, достатньо розумний і справедливий чи навпаки – відбитий недоумок, готовий в стані афекту натворити біди, не замислюючись над наслідками. Люди є дуже різні і поведінку далеко не всіх вдасться зрозуміти.

З практичної точки зору нічого складного в вуличних сутичках нема. Головне – не ходити в ті місця, де вони найімовірніше можуть виникнути, не шукати самому проблеми собі і близьким, не клеїти з себе героя, щоб потім розказувати друзям про подвиги, бо на якомусь етапі ті подвиги можуть погано закінчитися,

Share on FacebookShare on VKTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedIn